Битва за Україну - 10 Листопада 2013

Інформаційний фон , який формується останнім часом , так чи інакше повинен позитивно вплинути на процес звільнення суспільної свідомості від низки міфів як на Україні , так і в Росії . Подаючи Київ в образі ворога , кремлівська пропаганда об'єктивно руйнує , особливо в очах молодого покоління , міфологію «єдиного народу». Одночасно ставка на грубий тиск і мало приховане перевагу в трактуванні України та українців (незалежно від їх етнічного походження) викликає раз у раз роздратування , яке проявляється в нашій державі навіть на високому офіційному рівні.

28 жовтня, рівно за місяць до початку Вільнюського саміту Східного партнерства , на спільному кордоні почали діяти чергові митні обмеження. Автомобілі завмерли в довгих пробках , загальмувалося розмитнення товарів . До початку листопада утворилися черги з сотень вантажівок , що нагадало попередню митну блокаду три місяці тому. У свою чергу , « Газпром» демонстративно звинуватив Україну в несплаті 882 мільйонів доларів за імпортований ще в серпні газ і почав нарахування пені , а також пригрозив введенням вже з грудня авансових платежів у разі , якщо « Нафтогаз » до цього часу не розрахується з боргами. З боку РФ почали звучати натяки на можливі проблеми з поставками блакитного палива в ЄС через неплатоспроможність « Нафтогазу». « Росспоживнагляд » (ну як же без нього! ) Не тільки відмовився зняти обмеження на імпорт української кондитерської продукції , але і ввів його на м'ясну .

У той же час російська сторона продовжує все більш активно використовувати символічні демонстративні кроки та заяви , які повинні продемонструвати розрив «особливих відносин , які історично склалися » з Києвом. 28 жовтня глава МЗС РФ Сергій Лавров після зустрічі з українським колегою Леонідом Кожарою висловив думку , що громадянам двох країн їздити один до одного в гості потрібно по закордонних , а не за внутрішніми паспортами . Наприкінці жовтня російська прикордонна служба почала встановлювати загородження з колючого дроту на кордоні з Луганською областю . Офіційні особи на Україні відреагували підкреслено спокійно , але нововведення створило додаткові проблеми жителям прикордонних сіл з обох сторін , які підтримують тісні родинні і побутові зв'язки .

З точки зору іміджу такі ініціативи не дають ніяких переваг Кремлю як серед його прихильників на Україні , так і серед росіян , які мають на її території родичів або часто сюди їздять. І особливо примітно , що ініціатором прискорення « розриву сімейних і усталених зв'язків» , до яких так часто апелює кремлівська пропаганда , зараз без особливої потреби виступила саме Москва . Нарешті , 2 листопада українська група «Океан Ельзи» , яка виступала з концертом у Саратові , була оштрафована за незаконну трудову діяльність. Офіційне повідомлення Федеральної міграційної служби ( ФМС ) Росії зводилося до наступного: «... в ході перевірки було встановлено , що дозвільних документів на здійснення трудової діяльності на території РФ музиканти не мають і не оформляли ». Хоча більшість російських гастролерів на Україні , як і українських в Росії , завжди проводили різні заходи без отримання офіційних « дозволів на роботу».

1 листопада в Харкові Сергій Глазьєв фактично озвучив останній аргумент Кремля - загрозу територіальній цілісності та національній безпеці нашої держави , коли публічно заявив , що « підписуючи Угоду про асоціацію з ЄС , керівництво України порушить ст. 13 договору про дружбу з Росією ( від 1997 року - ред. ) , [ ...] У разі його порушення або припинення дії ми практично залишаємося у розбитого корита і будемо змушені всі питання починати спочатку , включаючи питання про кордони ». Але не тільки скомпрометований своєї істеричність Сергій Глазьєв , а й керівник російського МЗС Сергій Лавров дозволяє собі все менш дипломатичні ескапади на адресу Києва . Чого варто тільки його коментар під час останньої зустрічі з Леонідом Кожарою в Ростові -на- Дону , де він зазначив , що після асоціацію з ЄС «Україні доведеться змінювати навіть стандарти виробництва сала ».

Раніше українські ЗМІ , а тим більше чиновники переважно ухилялися від адекватної відповіді на російські інформаційні випади. Однак зараз фактичну участь в інформаційній війні проти Москви контрольованих владою і наближеними до неї олігархами загальнонаціональних ЗМІ , в тому числі і телеканалів , а також досить різкі заяви навіть тих чиновників і політиків , які традиційно вважалися проросійськими , принципово змінили інформаційний фон . Останній показовий приклад: після того , як телеканал « Росія 24 » запустив проект « Розлучення по -українськи» , який зображує відверто маніпулятивні апокаліптичні сценарії наслідків підписання Угоди про асоціацію з ЄС , вітчизняний «1 +1 » зняв пародію на російську « аналітику » з аргументованою критикою ситуації вже в самій РФ .

Раніше представники нинішньої влади активно проводили думку про те , що без співпраці з Росією , основним економічним партнером , без постачань звідти енергоносіїв та збуту на місцевому ринку вітчизняних товарів України існувати не зможе. Зараз періодичні офіційні декларації про « важливість поглиблення співпраці з Євразійським простором » все частіше бувають нівельовані інформаційними повідомленнями , які стверджують , що насправді без Москви можна і треба жити і розвиватися.

Наприклад , Юрій Бойко , який колись сформував собі імідж одного з провідних лобістів енергетичної співпраці з Росією , у відповідь на вимогу « Газпрому» негайно погасити борг за імпортований у серпні газ заявив , що Київ більше не допомагатиме монополісту виконувати свої зобов'язання перед європейськими споживачами . У частині українських ЗМІ , можливо , з подачі російської сторони , відповідну інформацію почали інтерпретувати як загрозу припинити транзит газу з РФ, якою , мовляв , Бойко лише підставив Київ як надійного партнера перед європейцями. Однак насправді його заява стала тільки попередженням , що в разі дефіциту палива у «Газпрому» в періоди пікового споживання в самій Росії у зв'язку з холодами Україна не надаватиме газ із власних сховищ для виконання контрактних зобов'язань російського монополіста перед споживачами ЄС , як це часто бувало раніше.

Очевидно , наступним кроком , особливо у разі поглиблення євроінтеграції України з ЄС та Європейським енергетичним співтовариством , може стати і повернення до питання продажу російського газу. Водночас Бойко повідомив , що цього року імпорт з РФ блакитного палива «Нафтогазом» був зменшений до 11 мільярдів м ³ замість передбачених чинним контрактом 40 мільярдів м ³ (те, що значні обсяги імпортують структури Фірташа та інших олігархів , залишилося за дужками ) . 5 листопада Україна і Chevron підписали угоду про розподіл продукції сланцевого газу з Олеської площі на заході країни , відкривши шлях до масштабної розробці тамтешніх родовищ вже другий після Shell потужної західної енергетичної ТНК . У той же день був підписаний меморандум про створення Адріатичного газового коридору , який повинен зв'язати термінал скрапленого газу на узбережжі Хорватії та ГТС України .

Навіть Микола Азаров , який до недавнього часу був серед найбільш прихильних до євразійського вектору інтеграції високопоставлених осіб України , вдався до публічної критики « страшилок » з приводу наслідків зближення з ЄС , які активно просувають на рекламних площах по всій країні медведчуківським «Український вибір». Прем'єр заявив: «... повідомлення на білбордах , яких останнім часом досить багато з'явилося в нашій країні , про те , що асоціація з ЄС - зростання цін , це не зовсім так , або , якщо точніше говорити , зовсім не так».

МінАПК і Roshen у конфлікті з « Роспотребнадзором » фактично дали зрозуміти , що є межа в ціні , яку Україна та її окремі виробники готові платити за доступ до російського ринку . І будь-яку ціну він не потрібен. Водночас Київ переніс спір з Москвою по продукції Roshen у СОТ , а міністр агрополітики Микола Присяжнюк висловив обурення тим , що у складі інспекції Росспоживнагляду з перевірки фабрик Roshen були представники російських кондитерських компаній , які можуть здійснювати промислове шпигунство . Прес -служба Мінагрополітики заявила , що інспекційна група з РФ порушила процедуру перевірок і відмовилася від конструктивного вирішення питання двосторонньої торгівлі .

Це важливий перелом у позиції офіційних осіб , який у разі прогнозованого продовження торгової та інформаційної воєн все більше буде проектуватися також на сприйняття широких кіл їх прихильників і населення країни в цілому. Росія та її керівництво , нарешті , виступили в ролі не супротивника одного з політичних таборів на Україні , а сили , яка намагається нав'язати свою волю , завдаючи абсолютно ірраціональний удар по сформованим економічним і міжособистісним зв'язкам. Наслідком стає поступове усвідомлення , що Росія хоч і великий географічно й історично близький , проте вкрай ризикований і ненадійний партнер для того , щоб бути основним для України . А водночас - що це зовсім інша країна , зі своїми інтересами , які в ряді випадків суперечать українським і які вона беззастережно готова відстоювати на шкоду інтересам Києва і наших громадян і перспективам двосторонніх відносин.

Та й для російського суспільної свідомості інформаційна війна з Україною не пройде безслідно. Постійний акцент на необхідності захисту « свого ринку » від загроз напливу товарів « з їх » , суперечливість інтересів офіційного Києва та Москви , формування з України та українців образу ворога з тих же лекалами , які колись були використані для прибалтійців , поляків чи грузин , сприяє нехай і своєрідному , однак твердженням розуміння , що « Україна - це все ж не Росія ». Отже , руйнується міф про те , що жителі двох країн , як нещодавно висловився Путін в інтерв'ю одному із західних видань , - це єдиний народ , а тому « приречені рано чи пізно знову зустрітися» .