Парк Софіївка - Люди - Каталог статей

Парк «Софіївка» заснований у 1796 році власником міста Умані, магнатом Станіславом Щенсним Потоцьким та названий на честь його дружини Софії Вітт-Потоцької. Автором топографічного й архітектурного проекту і керівником будівництва парку було призначено військового інженера Людвіга Метцеля.

Парк був створений у майже безлісій місцевості, розчленованій річкою Кам'янкою, балками та ярами, які врізалися в гранітове підложжя, що часто виходило на поверхню. При створенні парку вдало використано рельєф, але без заздалегідь наміченого плану. У процесі завершення робіт на окремих ділянках були висаджені місцеві та екзотичні деревно-чагарникові рослини, тоді ж були збудовані перші архітектурні споруди та прикрашено «Софіївку» скульптурою, переважно античною.

Головна композиційна вісь парку проходить по річищу Кам'янки, де споруджено ряд штучних басейнів та ставів: Верхній — понад 8 га, Нижній — близько 1,5 га та інші, водоспади (один з них 14 м висотою), шлюзи, каскади, підземну ріку Ахеронт (завдовжки 224 м), водограї (найбільший — до 20 м) тощо.

Парк починається з головного входу по вулиці Садовій. За ним йде центральна алея. Башти головного входу, споруджені у 1850 — 1852 роках, збереглися до нашого часу разом з в'їздними воротами та хвірткою. Огорожа від башт протягом цих років багато разів змінювалась — від дерев'яної на цегляних стовпчиках до металевої на гранітних колонах, до вигляду, який вона має тепер, разом з реконструйованим мостом, сходами та комплексом для обслуговування туристів, що тепер носить статус Будинку творчості вчених Національної академії наук України. Цей будинок має оригінальну архітектуру, а на вершині будівлі — оглядовий майданчик. Крім музею, в Будинку творчості вчених є готель на 45 осіб, ресторан, сауна.

Верхню частину конусоподібної покрівлі вхідних башт завершують прикраси, що нагадують смолоскип. За однією із версій, Головний вхід до парку нагадує вхід в Афінський ринок, а деталі, що завершують сторожові башти, запозичені з храму богині Вести в Тіволі (Італія). Довгий час вхід до парку прикрашали італійські пірамідальні тополі, що їх завіз С. Щ. Потоцький. Саме з «Софіївки» вони розповсюдились по всій Росії (Про це свідчить лист імператора Росії Олександра І до Софії Потоцької, в якому він дякує їй за транспорт із саджанцями пірамідальної тополі, що прибув до Петербурга).

Праворуч, біля входу в парк, за стіною туї знаходився будинок Музею історії парку. Він був відкритий у вересні 1985 року. Музей, створений на громадських засадах завдяки ентузіазму працівників парку та його шанувальників, не був розрахований на масове відвідування. Це був методичний центр для підготовки екскурсоводів. В ньому також були зосереджені матеріали з історії «Софіївки». Будинок, в якому був розміщений музей, збудований у 1957 році, до 1980 року використовувався як адміністративно-лабораторне приміщення, а в 1996 році його фонди перенесено до нинішнього адміністративного корпусу, який розташований на території парку. Тепер, з місця, де був розташований музей, відкривається вид на гранітні скелі та невеличке Женевське озеро — яке виникло в 30-х роках XX ст.

По центральній алеї парку, на шляху від Головного входу до Тарпейської скелі, праворуч росте група ялин, а також болотний кипарис (таксодій дворядний). Дерева ці посаджені в 1891 році. Раніше цю ділянку парку називали Малою Швейцарією. З історичних архівних матеріалів відомо, що свій завершений вигляд ця ділянка парку набула в період військових поселень, після завершення будівництва вхідних башт.

Тарпейська скеля розташована праворуч по ходу Головної алеї. На ній розташована дерев'яна альтанка легкої конструкції, що продовжує скелю. Вперше її встановлено в 1839 році, пізніше, коли постаріла, — зняли, і лише в 1950 році відновили знову. Скеля названа як південно-західна стіна Капітолійської фортеці Стародавнього Риму, яка збереглася до нашого часу. При Потоцьких тут закінчувався парк.

Перед павільйоном Флори, праворуч, розташоване джерело — «Срібні джерельця». Оформлення його виконано в античному стилі. Це підковоподібна споруда з граніту, на краях якої дві вази з декоративними рослинами. В середній частині вертикальної стінки вмонтовані декоровані бронзою трубки, з яких тече джерельна вода. Фонтан «Срібні джерельця» був споруджений в 1974 році за проектом київського архітектора О. І. Лопушинської на місці будки із залізною трубою для випуску води, яка стояла тут з 1850 року.

Алея закінчується павільйоном Флори. Перед ним спланована площа, від якої, огинаючи павільйон, розходяться кілька доріг. Асфальтова дорога через Венеціанський місток веде до Верхнього ставу і до виходу на територію Уманської сільськогосподарської академії (колишнє Головне училище садівництва), повз оранжереї на видовий майданчик біля обеліску. Звідти по Верхній алеї можна вийти на терасу Бельв'ю і повернутися на площу до павільйону Флори. По цій дорозі, навколо центральної частини парку, можна прогулюватися в кареті.

Зблизька павільйон Флори виглядає вишукано завдяки своїм точним архітектурним формам, високим колонам в доричному стилі та барельєфу на фризі, що зображає листя і грона винограду. Орнамент виконано в 1852 році за малюнками академіка архітектури О. І. Штакеншнейдера. Гранітні сходи ведуть до просторого овального залу. В проміжках білих колон відкривається панорама Нижнього ставу.

Праворуч від павільйону «Флора» знаходиться виконаний з гранітних клиноподібних каменів аркового склепіння так званий Венеціанський міст. Міст прикрашають гранітні пілони, між якими звисають важкі ковані ланцюги. Трохи нижче мосту влаштовано дерев'яний шлюз для пропуску води в русло річки Кам'янки.

Посеред Нижнього ставу з широко роззявленої пащі змії, що звивається на камені, б'ється стовп води — фонтан «Змія». Вода надходить до фонтану по самопливному підземному водогону, викладеному з гранітного тесаного каменю вздовж дороги, яка веде від академії та оранжереї до павільйону Флори.

Напроти Громового гроту (гроту Каліпсо), знаходиться відстійник та відгалуження водоводу, щоб подавати воду в інтер'єр гроту. Відстояна і таким чином очищена вода по чавунних трубах, укладених під невеликим нахилом, самопливом, що зводить до мінімуму втрату сили тиску при терті води об стінки трубопроводу, подається до фонтану.

Діаметр фонтанної голівки «Змія» в порівнянні з трубою водопроводу зменшено в 10 разів. Точно розрахована подача води і просте інженерне рішення виверження її з фонтану забезпечує невелику різницю у висоті між стовпом фонтану і рівнем Верхнього ставу всього лише 1,5 — 2,5 метри і, таким чином, висота фонтану досягає 12 — 16 метрів. Спочатку вода фонтану линула в висоту просто з отвору в камені і фонтан називався «Самсон», як і відомий фонтан в Петергофі. Пізніше, в часи військових поселень, на камені була встановлена скульптура змії. Змія була вилита з бронзи невідомим майстром. Якщо її вузол розтягнути в довжину, вона буде розміром в 10,65 м.

В кінці Нижньої алеї розташована на високому гранітному п'єдесталі двометрова статуя давньогрецького поета-драматурга Евріпіда. Він зображений у повний зріст із сувоєм в правій руці і зв'язкою рукописів біля ніг. Скульптура Еврипіда єдина в парку, яку не переставляли на інше місце з часу її встановлення 1800 року. 1996 року всі оригінали мармурових скульптур перенесено в музеї, а на їх місця встановлено копії з гіпсу та оргскла.

Далі, біля підніжжя крутого схилу, розташоване джерело Гіппокрени (Іппокрени). За грецькою міфологією, джерело Гіппокрени з'явилося від удару копита крилатого коня Пегаса (звідси «кінське джерело») на горі муз Геліконі в Беотії. Джерело присвячене Аполлону і музам.

На квадратному п'єдесталі біля джерела 1851 року було встановлено статую Венери — що купається, яка раніше стояла в гроті Аполлона. Зараз на цьому місті стоїть копія в оргсклі, виконана 1952 року. Нижче від статуї із гранітного п'єдесталу біжить джерельна вода, яка в будь-яку пору року має однакову температуру. Вода наповнює бронзову напівчашу, прикрашену декоративним зображенням вужів, і, переливаючись через її краї, стікає по гранітному підземному каналу в Нижній став.

Площу зборів прикрашають різноманітні архітектурні елементи паркової композиції. Ця назва з'явилася в період, коли «Софіївка» перебувала у віданні управління військових поселень. Того часу в парку в недільні дні грав військовий оркестр і шляхетні люди міста збиралися тут, щоб послухати музику, потанцювати. Але площа створена в перший період будівництва парку.

Площа зборів обрамлена дерев'яними лавочками. Знаходиться вона на півострові овальної форми. У центрі площі розташований басейн, посередині якого поміщено велику гранітну вазу. В басейні плавають декоративні риби. Вода в басейн надходить підземною чавунною трубою з Верхнього ставу і тримається на одному рівні, тому що надмір води відводиться в Нижній став через прокладений під землею гранітний канал. Улітку вазу прикрашають яскраві квіти. Біля басейну розташована статуя Паріса.

Ліворуч від площі зборів розташований грот. Велика гранітна брила, вагою більше 300 тонн, зависла без опори і утримується лише на трьох точках. Надійність цієї споруди перевірила сама природа. У 1838, 1976, 1986 роках, коли в Умані траплялися значної сили землетруси, грот залишився неушкодженим. Грот називають Гротом страху та сумніву (раніша назва — Грот Тантала).

Над Гротом страху і сумніву, біля Великого водоспаду розташований невеликий п'єдестал. Колись тут стояла статуя Амура — виконана з білого мармуру. З оригінала збереглися лише крила Амура. 1996 року, за фотографіями, вона відлита київським скульптором І. Д. Дідуром з органічних матеріалів і встановлена на своєму місці. Статуя зображає хлопчика, який порозкидав всі свої стріли, тятива, що з'єднувала кінці лука, розірвана. Амур відхилився назад і ламає і свій лук.

Далі, праворуч, знаходиться майданчик, вирубаний у скелі по краю крутого обриву. Майданчик називають Бельведер, тому що на ньому деякий час стояла статуя Аполлона Бельведерського. У період військових поселень, 1847 року площадку обнесли ажурною металевою огорожею, яка збереглася до нашого часу. Перед входом на майданчик відкривається вид на нижню частину скелі, яка нагадує профіль людського обличчя. За одними переказами — профіль Людвіга Метцеля, за іншими — Станіслава Потоцького. Оглядовий майданчик на Бельведері прикрашає мармурова антична статуя Орфея.

Дещо вище від Бельведерської скелі сусідня з ним ділянка називається Кавказькою горою. На Кавказькій гірці було встановлено з білого мармуру статую керівника польського повстання 1794 року Тадеуша Костюшка. 1847 року за наказом Миколи І, який тоді відвідав Умань і "Софіївку", статую Костюшка разом із статуєю наполеонівського генерала Ю. Понятовського, яку теж установив О. Потоцький на Єлисейських полях, відправили в Гомель. Натомість, цар пообіцяв прислати статую своєї дружини Олександри Федорівни, на честь якої "Софіївку" і почали називати "Царицин сад". І 1850 року ця статую, що зображала в бронзі царицю, яка сиділа в кріслі, тут було встановлено. За радянської влади статую цариці як високохудожній твір відомого російського скульптора В. О. Шервуда, відправили в Петроградський Ермітаж. 1939 року тут встановили пам'ятник Володимиру Леніну. 1941 року він був знищений німцями. 1964 року на Кавказькій гірці встановили мармуровий бюст Тараса Григоровича Шевченка на тому самому п'єдесталі, на якому розміщувалася статуя цариці. У газеті "Уманська зоря" від 29 травня 1964 року опублікували зображення пам'ятника. Постамент за своїми розмірами був невідповідним для бюста, і 1965 року виготовили новий гранітний п'єдестал, але бюста Т. Г. Шевченка так і не встановили, його передали в село Родниківку 1985 року, де він стоїть і зараз.